War… It seems, there was no man in our territory, whatever she touched with her black wing. Ternopil resident Yevhen Chazov also remembers her, although he was less than five years old at the beginning of the war. Eugene was born in Ovruch, Zhytomyr region. У нього були чудові люблячі батьки, і хлопчик мав би щасливе дитинство, якби не лихоліття війни. Вона зробила його на якийсь час сиротою при живих батьках…
Татко Жені був військовим – кадровим офіцером, полковником, одначе в 1939 році його репресували і понизили в званні до капітана. А в 1941 році він був призваний на фронт. Мама – Прагер Поліна Мойсеївна – була медпрацівником. У тому ж 1939-ому вона пішла на війну з білофіннами, де отримала поранення і стала інвалідом.
Проте навіть із серйозним пораненням жінка прагнула бути корисною своїй батьківщині. З початком війни вона служила в санітарному поїзді, з персоналом якого, пораненими бійцями та двома дітьми евакуювалась на Урал. Там працювала в евакогоспіталі, віддаючи себе роботі вдень і вночі, без сну й відпочинку. Женя важко захворів, наслідком хвороби стала часткова глухота.
Батько Жені повернувся з війни в чині підполковника і отримав призначення в Тернопільський облвоєнкомат, туди й переїхала сім’я Чазових. З часом глава сімейства став Почесним громадянином м. Тернопіль. Мама за багаторічну працю операційною медсестрою була нагороджена значком «Відмінник охорони здоров’я України». Женя, зростаючи в такій героїчній сім’ї, рівнявся на своїх достойних батьків. IN 1958 році він закінчив філологічний факультет Рівненського педінституту і за комсомольською путівкою поїхав в Узбекистан. Після повернення Євгеній Петрович Чазов працював у школах і ПТУ Тернополя, був учителем словесності та завучем.
Євгеній Петрович – люблячий чоловік і батько. Сина вони з дружиною Людмилою Іванівною назвали на честь героїчного дідуся – Петром.
I must say, що участь в житті єврейської громади Тернополя – особливо цікава сторінка буття сімейства Чазових. «З 2000 року це моя друга сім’я, – каже Євгеній Петрович. – Працівники Хеседу дарують нам багато приємних моментів, повсякденно турбуються про нас. Мені підсобили в придбанні слухового апарату, бо з віком глухота з часткової переросла в повну, допомогли зробити операцію із заміни кришталика ока, видали банківську карту, на яку надходять кошти на ліки й продукти харчування. Недавно нам зробили косметичний ремонт в квартирі та замінили стару газову плиту на нову. Величезна вдячність від членів моєї родини за таку всеосяжну і вагому підтримку».
Поезія – давня любов Євгенія Петровича. Свій перший вірш він присвятив мамі ще в далекому 1958 year. Після цього часто пише посвяти рідним, знайомим і друзям. Багато віршів написав і для ювілярів Тернопільського представництва фонду «Хесед Бешт».
Особливо щемливі поезії Чазова – на воєнну тематику. Хто бачив, як сипляться з неба бомби і розриваються гранати, як вигорають в пожежах цілі вулиці, як гинуть люди, як євреїв колонами ведуть на страту, той навіки закарбував у серці невигойний біль. AND – пам’ять…
D. СКРИПНИК,
менеджер ХБФ «Хесед Бешт.
7 May 2020 p.
Напередодні свята Перемоги пропонуємо на ваш розсуд поезії жителя Тернополя Євгенія Чазова:
НЕ ЗАБЫВАЙТЕ, ЛЮДИ МИРА…
Слетали бомбы с самолётов,
Вонзаясь в землю вертикально.
И от зловещих их налётов
Ложилась смерть. Горизонтально…
Война везде: она в окопах,
В воде речных, морских глубин,
И под руинами, и в дзотах –
На пол-Европы властелин.
Сражала пулей без разбора:
Украинец ты иль еврей…
Фашисту в роли прокурора
Ты низшей расы – раб, плебей.
Еврею жизнь дана особой:
Глаза, кудрявость, нос иной.
К нему такая волчья злоба –
Не испытал никто другой.
В концлагеря и в сотни гетто
Их миллионы согнали.
Избиты, в голоде, раздеты…
Под пули, в печи их вели.
На безымянные могилы
Цветы ложатся к ряду ряд.
Не забывайте, люди мира,
О тех безвинных, что здесь спят…
4 июля 2001 g.
ПАМ’ЯТЬ
Могила.., могила.., могила…
Вас стільки війна розселила!
В містах, у степах, в полонині –
Повсюдно у нас в Україні.
Могила.., могила.., могила…
Звідкіль нам набратися сили,
Щоб їх на землі відшукати
Та шану людську їм віддати?
А скільки у нас обелісків?
А скільки з них витерто списків
Героїв з ім’ям, безіменних,
На забуття приречених?
А скільки ще не похованих
І людством не пошанованих
В ярах, таборах і гетто?
Не знає імен тих планета…
Серпень 2011 p.
К 75–летию Великой Победы
С Победой вас, освободители народов!
Вы всё перенесли: и боль разлуки,
И горечи утрат, и сердца муки,
Друзей из боя, выносимых на руках,
Окопов грязь и воду в сапогах.
Перенесли обиду отступлений,
Ранения и ужасы пленений,
Стояли под осколками снарядов,
Вдыхая запах смерти дикой рядом.
Войска наши геройски воевали,
Жизнь не жалея, Родину спасали.
И защитив её, врагов разбили,
Победы знамя над рейхстагом водрузили!
С Победой славу обрели навечно,
Остались в памяти людской сердечной,
Отчизны нашей, гуманистов мира.
И песни в вашу честь слагает лира!
Спасибо вам, спасители народов!
Весенние цветы – дары природы
С почтенным трепетом мы дарим вам
И павшим тоже, жизнь сберегшим нам.
Май 2020 g.
