Війна… Здається, не було на наших теренах людини, якої б вона не торкнулася чорним крилом. Пам’ятає її і тернополянин Євгеній Чазов, хоч мав на початок війни неповних п’ять літ. Народився Женя в Овручі Житомирської області. У нього були чудові люблячі батьки, і хлопчик мав би щасливе дитинство, якби не лихоліття війни. Вона зробила його на якийсь час сиротою при живих батьках…
Татко Жені був військовим – кадровим офіцером, полковником, одначе в 1939 році його репресували і понизили в званні до капітана. А в 1941 році він був призваний на фронт. Мама – Прагер Поліна Мойсеївна – була медпрацівником. У тому ж 1939-ому вона пішла на війну з білофіннами, де отримала поранення і стала інвалідом.
Проте навіть із серйозним пораненням жінка прагнула бути корисною своїй батьківщині. З початком війни вона служила в санітарному поїзді, з персоналом якого, пораненими бійцями та двома дітьми евакуювалась на Урал. Там працювала в евакогоспіталі, віддаючи себе роботі вдень і вночі, без сну й відпочинку. Женя важко захворів, наслідком хвороби стала часткова глухота.
Батько Жені повернувся з війни в чині підполковника і отримав призначення в Тернопільський облвоєнкомат, туди й переїхала сім’я Чазових. З часом глава сімейства став Почесним громадянином м. Тернопіль. Мама за багаторічну працю операційною медсестрою була нагороджена значком «Відмінник охорони здоров’я України». Женя, зростаючи в такій героїчній сім’ї, рівнявся на своїх достойних батьків. У 1958 році він закінчив філологічний факультет Рівненського педінституту і за комсомольською путівкою поїхав в Узбекистан. Після повернення Євгеній Петрович Чазов працював у школах і ПТУ Тернополя, був учителем словесності та завучем.
Євгеній Петрович – люблячий чоловік і батько. Сина вони з дружиною Людмилою Іванівною назвали на честь героїчного дідуся – Петром.
Треба сказати, що участь в житті єврейської громади Тернополя – особливо цікава сторінка буття сімейства Чазових. «З 2000 року це моя друга сім’я, – каже Євгеній Петрович. – Працівники Хеседу дарують нам багато приємних моментів, повсякденно турбуються про нас. Мені підсобили в придбанні слухового апарату, бо з віком глухота з часткової переросла в повну, допомогли зробити операцію із заміни кришталика ока, видали банківську карту, на яку надходять кошти на ліки й продукти харчування. Недавно нам зробили косметичний ремонт в квартирі та замінили стару газову плиту на нову. Величезна вдячність від членів моєї родини за таку всеосяжну і вагому підтримку».
Поезія – давня любов Євгенія Петровича. Свій перший вірш він присвятив мамі ще в далекому 1958 році. Після цього часто пише посвяти рідним, знайомим і друзям. Багато віршів написав і для ювілярів Тернопільського представництва фонду «Хесед Бешт».
Особливо щемливі поезії Чазова – на воєнну тематику. Хто бачив, як сипляться з неба бомби і розриваються гранати, як вигорають в пожежах цілі вулиці, як гинуть люди, як євреїв колонами ведуть на страту, той навіки закарбував у серці невигойний біль. І – пам’ять…
Г. СКРИПНИК,
менеджер ХБФ «Хесед Бешт.
7 травня 2020 р.
Напередодні свята Перемоги пропонуємо на ваш розсуд поезії жителя Тернополя Євгенія Чазова:
НЕ ЗАБЫВАЙТЕ, ЛЮДИ МИРА…
Слетали бомбы с самолётов,
Вонзаясь в землю вертикально.
И от зловещих их налётов
Ложилась смерть. Горизонтально…
Война везде: она в окопах,
В воде речных, морских глубин,
И под руинами, и в дзотах –
На пол-Европы властелин.
Сражала пулей без разбора:
Украинец ты иль еврей…
Фашисту в роли прокурора
Ты низшей расы – раб, плебей.
Еврею жизнь дана особой:
Глаза, кудрявость, нос иной.
К нему такая волчья злоба –
Не испытал никто другой.
В концлагеря и в сотни гетто
Их миллионы согнали.
Избиты, в голоде, раздеты…
Под пули, в печи их вели.
На безымянные могилы
Цветы ложатся к ряду ряд.
Не забывайте, люди мира,
О тех безвинных, что здесь спят…
4 июля 2001 г.
ПАМ’ЯТЬ
Могила.., могила.., могила…
Вас стільки війна розселила!
В містах, у степах, в полонині –
Повсюдно у нас в Україні.
Могила.., могила.., могила…
Звідкіль нам набратися сили,
Щоб їх на землі відшукати
Та шану людську їм віддати?
А скільки у нас обелісків?
А скільки з них витерто списків
Героїв з ім’ям, безіменних,
На забуття приречених?
А скільки ще не похованих
І людством не пошанованих
В ярах, таборах і гетто?
Не знає імен тих планета…
Серпень 2011 р.
К 75–летию Великой Победы
С Победой вас, освободители народов!
Вы всё перенесли: и боль разлуки,
И горечи утрат, и сердца муки,
Друзей из боя, выносимых на руках,
Окопов грязь и воду в сапогах.
Перенесли обиду отступлений,
Ранения и ужасы пленений,
Стояли под осколками снарядов,
Вдыхая запах смерти дикой рядом.
Войска наши геройски воевали,
Жизнь не жалея, Родину спасали.
И защитив её, врагов разбили,
Победы знамя над рейхстагом водрузили!
С Победой славу обрели навечно,
Остались в памяти людской сердечной,
Отчизны нашей, гуманистов мира.
И песни в вашу честь слагает лира!
Спасибо вам, спасители народов!
Весенние цветы – дары природы
С почтенным трепетом мы дарим вам
И павшим тоже, жизнь сберегшим нам.
Май 2020 г.