15 лютого 1919 року в Проскурові відбулася трагедія, що забрала життя близько 1600 євреїв. Це був один з найкривавіших погромів в Україні, який отримав назву Проскурівська кривава баня. Єврейська громада зібралася біля пам’ятника жертвам погрому, щоб відзначити 101-шу річницю тієї різанини, пом’янути безвинних жертв і нагадати нині сущим про цю чорну сторінку історії.
За переписом населення від 1913 року, більшість жителів Проскурова були іудеями. Євреї зробили величезний внесок в духовний, культурний та економічний розвиток міста. Два світи – іудейський і християнський – мирно співіснували, взаємно збагачували та доповнювали один одного.
Але смертоносна бацила антисемітизму надто глибоко засіла в свідомості людей і вразила практично всі куточки України. І в лиху годину наче світ перевернувся. Євреїв вкотре зробили винними в усіх бідах. Без вини винуваті люди опинилися в повній безпорадності перед озброєними бандами.
Суботнього ранку 15 лютого почався справжній жах. Посланці пекла групами по кілька чоловік заходили в єврейські оселі з шаблями наголо і по–звірячому вбивали всіх, хто там був. Жахливі тіні металися від хати до хати. П’яні від крові ватаги бандитів несли смерть і каліцтво в кожну єврейську оселю. Будинки євреїв і вулиці були залиті кров’ю. Вранці 17 лютого на кладовище з’їхалися численні підводи з тілами закатованих. Похорони тривали два дні, сиротами залишились 960 дітей. А 18 лютого почалося знищення безвинного мирного населення в містечку Фельштин, там від рук гайдамак загинуло близько 600 євреїв.
На мітингу виступили клієнтка фонду «Хесед Бешт» Тетяна Штейман, волонтер фонду Семен Мільман. Далі громада помолилася за упокій душ невинно замордованих разом з міньяном.
Ми не згадували в цей день прізвища катів, надто багато честі. Зате вдячним словом і чистою молитвою пом’янули тих, хто ризикував чи навіть втратив життя, рятуючи й переховуючи євреїв: протодиякона Проскурівського кафедрального собору Климентія Качуровського, чиновника повітового суду Леона Бієнка, гласного міської думи Трохима Верхолу, лікаря Сергія Полозова, тодішнього міського голову Миколу Сікору. Це люди високого благородства, їх з великою пошаною згадують як у православних храмах, так і в іудейських синагогах.
Біля пам’ятника жертвам погрому (до речі, єдиного в Україні) ми будемо збиратися кожного року, до нього йтимуть наші нащадки. Бо тій драмі нема забуття, а нелюдам, які чинили дику розправу над мирним населенням, нема прощення.
На завершення мітингу учасники запалили свічечки й лампадки в знак нашої немеркнучої пам’яті про кожну загублену душу і за іудейською традицією поклали до пам’ятника камінчики.
Добрий день! Допоможіть знайти єврейську родину з числа мешканців м. Хмельницького. Мій прадід родом з с.Бубнівка Волочиського району, у війну був призначений німцями старостою і переховував у себе вдома єврейських дітей. Його хтось з односельчан здав німцям, євреї, що були на горищі, встигли втекти, а його німці забрали і після цього доля його не відома. Після війни мою матір (вона була ще дитиною) знайшов чоловік, якого врятував мій прадід, вона була у нього в гостях у Проскурові. Цей чоловік у 1960-х роках мав кіоск біля Дитячого світу, в якому продавав солодощі. Дуже би хотілося поспілкуватись з цією єврейською родиною.