Подільські легенди.
(Малиновський Ц.К.)
Вступ.
Село Купіль розташоване у верхів’ї Південного Бугу – там річка народжується серед ставків і озер. Археологи, які виявили неподалік стародавні поселення, вважають, що люди селилися тут ще на початку нашої ери. Геродот у розповідях про Скіфію згадував ріку Гіпаніс (Південний Буг) і відзначав красу місцевості біля його витоків.
До війни в Купелі жили разом євреї, поляки і українці. Містечко було культурним осередком, де народилися відомі єврейські поети і письменники. Його центр з вулицями, вимощеними камінням, із цегляними будинками, кінотеатром і фотоательє виглядав не гірше, ніж площа у великому місті.
Більшість жителів займалася сільською працею. В Купелі було два колгоспи, український і єврейський, який на відміну від українського мав хороші прибутки та значився серед передових.
Починаючи з липня 1941 року, коли сюди вторглися німецькі війська, і до звільнення в березні 1944 року, містечко грабували, палили і руйнували, а євреїв поступово знищували. З тих пір Купіль, в якому зійшла плеяда відомих єврейських поетів і письменників, таких як Х.В. Бейдер, Ш.Р. Гольденберг, А.М. Лізен, Това Рубман, Єва Лоздернік, перетворився у невелике село на околиці Поділля, де більше не живе ні один єврей.
У березні 1944 року, за два тижні до відступу, коли лінія фронту вже підходила до Купеля, німці стратили там останню уцілілу єврейську родину. Це була сім’я Шпізелів, яку ховали в себе їх друзі. Хтось встиг повідомити про них німецьку владу. Обидві ці родини були розстріляні.
Але на фронті билися з фашистами їх сини, і за донос мала наступити розплата. З ім’ям Цезаря Малиновського зв’язані деякі перекази про цю помсту . Він і сам став легендою для односельчан, отримавши у 23 роки звання Героя Радянського Союзу і безліч нагород. На його честь після війни назвали головну вулицю села.
- Цезар Малиновский.
Син Костянтини і Казимира Малиновських Цезар, майбутній герой, народився 8-го грудня 1922 року.
Щойно закінчивши дев’ять класів, він пішов працювати у колгосп. З початком війни в 1941-му році його мобілізували в армію, а після відступу радянських військ направили в Саратовське танкове училище.
Закінчивши його в 1942 році, Малиновський воював під Ленінградом у складі 220-ї танкової бригади, де командував спочатку танком, потім – танковим взводом. Проявляючи мужність і холоднокровність у боях, отримав в серпні 1943-го року медаль “За відвагу”. А після прориву Ленінградської блокади в січні 1944 року був нагороджений орденом “Червона Зірка”.
В одному з нагородних листів йому дали таку характеристику: “Приймаючи участь у бойовій операції як командир взводу розвідки, лейтенант Малиновський Ц. К. показав виключно вміле керівництво танковим взводом, проявив ініціативу і винахідливість при виконанні свого завдання. У побуті Малиновський скромний, правдивий, заслужено користується авторитетом у товаришів. Ідеологічно витриманий, морально стійкий”.
До кінця квітня 1944 року 220-та танкова бригада, у складі якої воював лейтенант Ц. К. Малиновський, билася під Псковом. Потім вона була виведена в резерв Ленінградського фронту і до червня участі в бойових діях не брала. Танкісти займалися ремонтом техніки і підготовкою поповнення.
Саме в цей час Поділля було очищене від німців, і лейтенант Малиновський вирішив відвідати рідних. Добираючись фронтовими дорогами в Купіль, він бачив жахливі картини розорених війною міст і сіл.
- Помста.
У Купелі чекали на помсту, і вона, за переказами, не забарилася. Малиновський, як розвідник, швидко дізнався , хто займався доносами німцям. Прив’язавши донощика мотузкою до сідла, він вскач помчав вулицею. Так колись у давнину скіфи позбувалися своїх ворогів.
А ще він помстився за свого вчителя фізики В.І.Векслера, який був убитий в липні 1941 року. Коли місцевий поліцейський, штовхаючи і знущаючись, тягнув його на розстріл, одна молода дівчина, що була його ученицею, бігла поруч і плювала нещасному в обличчя.
Малиновський, дізнавшись про долю свого старого вчителя, знайшов цю дівчину і, прив’язавши її до коня, поволочив селом. Вона померла в страшних муках.
З поліцейським, що вбив учителя Векслера, розправився інший солдат – Миша (Михайло) Шварцапель. Він знайшов негідника і забив його до смерті в тому ж 1944-му році.
Ці перекази виникли від незліченних людських втрат у війну. Жорстокість катів до своїх слабких і безпорадних жертв вимагала помсти, яку приписали таким сильним особистостям, як Ц. К. Малиновський.
В дійсності він був вже досвідченим командиром – розумним і обачливим. Цезар Малиновський, вміючи тримати себе в руках, не став би самосудом розправлятися з донощиком чи вбивати злопам’ятну дівчину.
Хоч на фронті таке нерідко траплялося. 4-го березня 1944 року в 220-й бригаді, де служив Малиновський, при подібних обставинах здійснили навмисне вбивство два офіцера – командир танкового взводу лейтенант Хомутов і командир танку молодший лейтенант Хабибулін. Вони вчинили самосуд. Військовий трибунал кваліфікував це як тяжкий кримінальний злочин, за який у кінці березня 1944 року їх розжалували і відправили до штрафних частин.
- Розплата.
Для Малиновського те лихо, що спіткало рідне село і всю країну, вимагало негайної протидії, але не самосуду. Повернувшись на фронт, він мріяв лише про одне – скоріше зустрітися з ворогом. Цезар Малиновський розумів, що йому відтепер не буде спокою без повного розгрому німців, бо інакше все може знову повторитися. І з кожною бойовою операцією, в якій він брав участь, Малиновський невтомно наближався до своєї мети. Він жадав підкорити Берлін.
- Шлях до перемоги.
Доля дала йому такий шанс. На завершальній стадії війни в грудні 1944 року 220-та бригада ввійшла до складу 5-ї ударної армії 1-го Білоруського фронту під командуванням маршала Г. К. Жукова.
Після вдалої Вісло-Одерської операції, яка почалася 12-го січня 1945 року, для радянських військ відкрилась пряма дорога на Берлін. Відзначившись в цій операції, Цезар Малиновський отримав Золоту Зірку Героя Радянського Союзу і орден Леніна. Він, знищивши техніку і живу силу німців, захопив залізницю між Варшавою та Радомом і утримував її до підходу основних частин. У цій битві Цезаря Малиновського поранили, але він не залишив танк і не вийшов із бою.
Після лікування він повернувся до свого взводу і керував їм при розширенні плацдарму на лівому березі річки Одер, де було повністю розгромлене велике танкове угруповання німців. Тільки в одній битві під Кюстріном німці втратили до 200 танків.
15 квітня 1945 війська першого Білоруського фронту почали штурм столиці Німеччини. 16 квітня вступила в битву за Берлін 220-та бригада.
На підступах до Зеєловських висот у першій атаці застосували прожектори. 18 квітня Зеєловській кордон було прорвано. 220-та танкова бригада і 1054-й стрілецький полк підійшли до Штраусберга – зовнішнього оборонного поясу Берліна. 21 квітня вони прорвалися в межі Берліна і почали його штурм.
Знищивши вогнем дванадцять барикад, бригада з полком піхоти прорвала оборону німців і почала наступ у центральній частині міста. Першим захопили Берлінський вокзал. Щоб скоротити втрати та збільшити потужність і маневреність на берлінських вулицях, задіяли штурмові групи в такому складі: взвод піхоти, саперне відділення і п’ять танків.
27-го квітня танки 220-ої бригади вийшли на Фрідріхштрассе – одну з головних берлінських вулиць. 29-го квітня взяли будівлю гестапо. Міністерство авіації здалося 30-го квітня.
У ніч на 1 травня почалася підготовка до штурму імперської рейхсканцелярії – останнього оплоту німців. Командний пункт 301-ої стрілецької дивізії і 220-ої танкової бригади розташувався у будівлі головного поштамту. В 11: 00 з усіх позицій відкрили вогонь. У 18: 00 гарнізону канцелярії запропонували здатися, але після відмови німців штурм було оновлено.
2-го травня в 2 години ночі над рейхсканцелярією з’явився Червоний прапор. Ще декілька годин очищали від гітлерівців бункера і нижні поверхи будівлі. Все було скінчено до 15: 00.
Після боїв за Берлін 220-тій Окремій танковій бригаді присвоїли почесне ім’я “Берлінська”. Біля Бранденбурзьких воріт встановили танк Т – 34 № 300, який пройшов з бригадою від Ленінграда до Берліна. Цей танк міг належати Цезарю Малиновському, одному з 12-ти героїв-танкістів 220-тої танкової бригади.
- У післявоєнній Німеччині.
Після війни Цезар Малиновський залишився в армії, зв’язавши з нею свою подальшу долю. У 1957 році він закінчив Військову академію бронетанкових військ у Москві. Країна поступово поверталася до мирного життя, а він знову опинився в Німеччині, де командував танковими частинами Радянської армії.
Поділена на декілька секторів Німеччина вже не несла ніякої загрози. Але необхідно було остаточно позбавити німців від прагнення розширяти свій життєвий простір.
Сталін на ялтинській зустрічі з Черчілем і Рузвельтом запропонував після війни зібрати в концтаборі 50 тис. німецьких офіцерів і знищити їх. Але, помітивши негативну реакцію Черчіля, звів свою пропозицію до жарту. Тому перевиховання німців здійснювали менш радикальними засобами. Чотири сектори, на які розділили Німеччину, контролювали адміністрації союзників, які забезпечили повну, наскільки це було можливо, її денацифікацію і демілітаризацію.
У Радянській зоні (Східну Німеччину утворили в 1949 році, в 1955-му вона стала членом Організації країн Варшавського договору) військові городки були для солдатів острівцями благополуччя. Розквартироване тут угрупування військ мало власні заводи, об’єкти інфраструктури, підсобні господарства, школи для офіцерських дітей, піонерські табори, санаторії, торгову мережу, будинки офіцерів і т. п.
Одним з останніх місць служби полковника Малиновського Ц. К. був військовий городок Крампніц у НДР, де він командував 343-тім Важким Танковим полком. Все післявоєнне його життя було підпорядковане підвищенню рівня підготовки танкових частин країни.
У кінці 1973 року Цезар Малиновський залишив службу. Він отримав квартиру в Києві, де оселився з сім’єю. Помер 29 липня 2002 року і похований на київському кладовищі «Берковці». Там йому, як герою війни, державою був встановлений пам’ятник.
Висновок.
Ц. К. Малиновський ніколи не забував про трагедію свого рідного містечка Купіль і про загиблих в роки війни. Він помстився за них, знищуючи фашистів від Ленінграда до Берліна. У реальному житті помста героя виявилась більш масштабною і дієвою, ніж в тих переказах, що розповідали про нього в Купелі.
Джерела:
- Малиновський Цезар Казимирович.
http://pobeda.poklonnayagora.ru/heroes/9475.htm
https://pamyat-naroda.ru/heroes/podvig-chelovek_nagrazhdenie46762233/
- 220-та Окрема танкова бригада.
https://altyn73.livejournal.com/939999.html
http://raketchik.ru/geroi.php?kurs=156
- Містечко Купіль.
http://kupel.net/content/teacher-veksler-death-and-avenge
http://volorada.org.ua/sub/kupil/istoriya/istoriya-sela-kupil/
Килимник Лариса Михайлівна т. 0 98 45 95 344, Хмельницький