На Хмельниччину з приватним візитом завітав відомий журналіст з Ізраїлю – Володимир Бейдер. Разом з дружиною вони відвідали Общинний Центр «Тхія», де познайомилися з Директором ХБФ «Хесед Бешт» Ігорем Ратушним. 27 квітня гості відправилися у с. Купіль, Волочиського району, звідки походить родина Володимира Хаймовича. Востаннє він тут був більше тридцяти років тому. У подорожі їх супроводжував Менеджер з інформації ХБФ «Хесед Бешт» В’ячеслав Нагнибіда. Побачене та наживо відчуте вразило та навіть збентежило усіх учасників цієї поїздки.
Купіль – невеличке село за 19 км від Війтівецького посту дорожньої поліції на трасі Хмельницький-Тернопіль. Неподалік села бере початок р. Південний Буг. Зараз промисловість, як і скрізь, розвивається не найкращим чином, але вулички села охайні та чисті, у полях майорять трактори та інша механізація. Історично тут проживали українці, поляки та євреї: за свідченнями всі трималися своїх общин, але конфліктів не виникало. Аж поки не прийшла нова комуністична влада. А згодом – фашисти.
Перша зупинка у Купелі – сільська рада. Працівники зустрічають гостей привітно, але трохи з упередженням. Після роз’яснень мети візиту і запитання про старожилку Яніну Маліновську, родичку славетного Цезаря Маліновського, який здобув звання Героя СРСР, розповідають все необхідне. Навпроти сільради стоїть старенька будівля старої пошти – з нею пов’язана історія від самого Володимира. За його словами, коли комуністи зібралися будувати цю споруду, необхідні кошти стали брати у євреїв. Їх забирали до буцигарні і, як заведено, вимагали золото. Дідуся Володимира спіткала така ж доля, але його сім’я була бідна і золота не мала. Тоді бабуся пішла до відповідних органів і сказала, що єдине, що вони можуть запропонувати – це долари США. Більшовики погодилися, оскільки їм було всеодно. Тоді з недобудованого приміщення пошти був організований сеанс зв’язку з родичами в Америці, які швидко вислали у Купіль необхідну суму коштів. Після цього дідуся відпустили.
Наступна зупинка – будинок Маліновських. За останнього візиту журналіст гостював тут у пані Яніни, яка розповідала багато історій про війну, подвиги та зради. Біля хвіртки нас зустріли її дочка Майя з чоловіком В’ячеславом. Unfortunately, розмови з самою пані Яніною не відбулося: дев’яносто вісім років зробили свою справу. Прикута до ліжка жінка не промовила ні слова, тому розмова відбулася у сусідній кімнаті. Встановити правдивість однієї історії, яку Володимир привіз із собою не вдалося, натомість В’ячеслав розповів іншу, дуже схожу за змістом. В сусідньому будинку на початок війни проживала жінка. Більшовики «розкулачили» її сім’ю, а коли прийшли фашистські окупанти, багато з них знайшли прихисток в її будинку. 8 March 1944 року у Купель прийшла Червона армія. У боях за це село полягло близько 400 радянських солдат, позаяк це був важливий центр сполучення та вихід до залізниці. Жінка зустріла солдатів одною з перших і не видала німців, які затаїлися в її хаті. Коли наші воїни розташувалися на вулиці, схований загін прямою наводкою в спину розстріляв багатьох визволителів. За неперевіреною інформацією, після звільнення села, зрадницю вивезли за село, де розірвали танками навпіл. А рішенням місцевої ради її будинок віддали саме Цезарю Маліновському, оскільки його будинок в іншому кінці села війни не пережив.
Після душевної розмови автівка гостей рушила до старого єврейського кладовища. Спершу його просто проїхали – не помітили. Воно й не дивно: вщент поросле густими чагарниками та високими деревами, кладовище абсолютно не помітне з дороги. Лише походивши по краю зарослі, вдалося побачити похилену мацеву.
Стан цвинтаря жахливий. Впритул до нього побудовані якісь закинуті приміщення майстерень чи гаражів. Багато сміття. Частина пам’ятників перекинута, багато розбитих. У єдиній мацеві, яка не поросла мохом, зіяє наскрізна дірка невідомого походження. На краю кладовища стоїть меморіал загиблим у часи Голокосту. Огорожі на місці, тріщин немає, однак сама стела не відрізняється особливим творчим підходом до виконання. In general, перебування на цьому місці навіює смуток та моральний занепад, однак для приведення цвинтаря в порядок, навіть за найменшими оцінками, необхідно стільки коштів та робочої сили, скільки ні місцева влада, ні єврейська громада цілої області виділити не здатна.
На зворотному шляху спинилися на колишній базарній площі. Тут трапилася велика трагедія єврейської громади. До війни на цьому місті стояли невеликі кіоски. Фашисти та їх посібники, зігнавши євреїв на площу, не знайшли іншого способу, як щільно заставити людьми куці приміщення яток. Людей набивали настільки тісно, що з часом вони гинули там просто від нестачі повітря. Так загинули близько трьохсот євреїв. За переказами, лише одній дитині вдалося втекти через дірку в стелі одного з кіосків, але про долю малюка нічого більше не відомо.
Після відвідин Купелі автівка заїхала також до старої цегельні м. Волочиськ, де височіє реконструйований пам’ятник місцевим жертвам Голокосту.
Таких сіл, як Купіль, не теренах Хмельниччини досить багато. І таких кладовищ, як місцеве, також вдосталь. Без сторонньої допомоги ситуації не зрушить з місця, тому Володимир обов’язково опублікує побачене і почуте для широкого загалу. Так само робимо й ми, розповідаючи про цю поїздку.