21 червня, до сумної дати початку Великої Вітчизняної війни, у Волочиську відбувся мітинг на місці страти євреїв – невинних жертв фашистського режиму. Пам’ятник довгий час знаходився у занедбаному стані, але спільними зусиллями вдалося навести лад на могилі. Пам’ять полеглих прийшли вшанувати співробітники ХБФ «Хесед Бешт», члени місцевої громади, представники влади та культури та, звісно, волонтери, які приводили пам’ятник до ладу.
Меморіал знаходиться за містом, на території колишньої цегельні. Довкола – руїни підприємства та вибрані для виготовлення цегли ґрунти, тож шлях до кургану доволі непростий. Незважаючи на це, люди ланцюжками пробираються до пам’ятнику, що височіє нагорі й підставляє сонцю ще свіжі від фарби боки. Про те, яким він був нещодавно, свідчить світлина.
Мітинг-реквієм почався зі вступного слова менеджера ОЦ «Тхія» Наталії Герасименко та хвилини мовчання. До слова запросили першого заступника Волочиської РДА Володимира Коваля. Чиновник запевнив, що це святе місце буде збережене для поколінь, як знак того, що ніхто та ніколи не зможе зламати дух народу. Від всього депутатського корпусу щиру подяку за захід та збереження пам’ятнику висловив депутат Волочиської РДА Сергій Пазюк. Слово від закладу культури – Музею історії міста Волочиська – мала директор Людмила Гуляк. Вона процитувала рядки з віршів місцевих поетів, присвячених цьому страшному місцю, де поховано близько чотирьох тисяч євреїв.
Ганна Айзіна – дочка славетного й знаного у Волочиську Михайла Айзіна – не без сліз розповіла про трагедію, згадавши старання свого батька щодо облаштування пам’ятного місця. Пригадали й вкладену працю студентів та дирекції місцевого коледжу, які неодноразово брали участь у прибиранні. І зовсім коротко, але надзвичайно змістовно, висловився Віталій Фандера – головний волонтер, який, будучи віруючою людиною, зміг згуртувати довкола себе десятки небайдужих людей, завдяки яким і відбулася реконструкція пам’ятнику до сучасного вигляду.
Наприкінці мітингу зібрався міньян й прозвучав поминальний кадиш. Присутні взялися за руки, символізуючи мир, єднання та силу, здатну стримати ворога, кинути виклик руйнівному часові та зберегти нащадкам пам’ять про минуле.