Криваві сторінки є в історії багатьох народів. Невигойною раною для євреїв є Голокост під час Другої світової війни, в якому загинула третина нації – понад 6 мільйонів чоловік. Для українців такою трагедією став штучно створений голод 1932-1933 років, коли в селян було відібрано не тільки весь вирощений ними урожай, а й дочиста вигорнуто всю городину й садовину. І люди тихо гинули. Без війни, без епідемій, на одній з найбільш родючих земель у світі. Сталінський режим не надто церемонився зі своїм народом. Голодомор призвів до винищення 3,9 мільйона чоловік. Це офіційна статистика. Неофіційні ж дані ще більш приголомшливі: від 7 до 10 мільйонів.
Голодомор був визнаний геноцидом українського народу зовсім недавно: лиш 28 листопада 2006 року Верховна Рада України ухвалила закон «Про Голодомор 1932-1933 років в Україні». З тих пір щороку наприкінці листопада в усіх куточках нашої держави відбувається вшанування пам’яті жертв Голодомору.
І в Хмельницькому 24 листопада чи не на кожному вікні горіла свіча, а люди з запаленими лампадками (а хтось і з колосками в руках) пройшли скорботною ходою від Майдану Незалежності до Янгола Скорботи. Кожен такий мерехтливий вогник – це символ страченої душі. А колоски – пам’ять про те, що за так званим законом про п’ять колосків можна було отримати реальний термін ув’язнення, назбиравши жменю напівзотлілого колосся на давно зібраних полях.
Хто може сповна відчути чужий біль? Той, хто сам його пережив. Хто може спостигнути всю глибину подібної трагедії? Той народ, який сам не раз ставав жертвою геноциду. Працівники Хмельницького благодійного фонду «Хесед Бешт» та представники іудейської громади міста теж пройшли скорботною ходою плече в плече з українцями. Вони вшановують пам’ять про цю жахливу трагедію щороку. І просять у своїх численних молитвах до Всевишнього, щоб подібні злочини не повторилися ніколи, з жодним народом!
