Попри напружену ситуацію, свято Перемоги відбулося. На подвір’ї ХБФ «Хесед Бешт» зібралися люди задля вшанування ветеранів війни та поминання тих, кому на вдалося побачити стяг перемоги над Рейхстагом. Цього дня лунали фронтові пісні, працювала польова кухня та мали місце символічні фронтові «50 грам». Але було й ще дещо особливе.
До «Хеседу» прийшли люди з квітами. Це й літні клієнти, які безпосередньо «нюхали порох» на фронті, й нащадки воїнів-визволителів, і молоде покоління, які про війну чули лише важкі оповідання. Центральним місцем відвідування дев’ятого травня був намет з фотографіями фронтовиків. З міркувань безпеки ходу з ними до «Вічного Вогню» довелося відмінити. Тож вшанувати героїв відбувалося на подвір’ї Фонду.
Опісля мітингу-реквієм усіх присутніх запросили відвідати меморіал Пам’яті жертв голокосту по вул. Сільськогосподарській. Автотранспорт Фонду у два етапи доправляв бажаючих на місце розстрілу 8200 євреїв бранців проскурівського гетто. Тут люди мали змогу покласти квіти та каміння до могил невинних жертв фашистського режиму. Окрім хмельничан сюди також приїхали й люди, які завітали до міста з Дунаєвець.
По приїзду люди побачили біля стели на меморіалі траурний вінок, встановлений тут Виконавчим комітетом Хмельницької міської ради. Це свідчить про толерантне ставлення влади до питань національностей, пам’ять про колишніх земляків.
У багатьох прибулих цього дня до меморіалу з цим місцем пов’язані реальні спогади. Приміром історія Тетяни Штейман, яку вона крізь сльози розповіла присутнім, напряму стосується її родини. Очевидно тут поховані її тітка та сестри, які у вирішальну мить не змогли поїхати в евакуацію й лишилися напризволяще з окупаційним режимом.
Під проводом Семена Мільмана десять чоловіків помолилися за душі убієнних та за усіх полеглих у війні. Люди мали змогу повільно обійти усю територію меморіалу, який, до слова, має 0,3 га та є одним з найбільших меморіалів у м. Хмельницькому. Багато хто висловив свою повагу співробітникам ХБФ «Хесед Бешт» та волонтерам, які поступово створювали цей об’єкт, та директору Ігореві Ратушному, який переймається питанням його відкриття й підтримки.
Візит людей до меморіалу став символічним у День Перемоги. Це була своєрідна перемога над забуттям, над часом, який стирає пам’ять про людські життя. Меморіал та люди демонструють, що ніхто не забутий, ніщо не забуте…