У свої п’ятнадцять років юна городччанка Настя Жаріна вже здобула місце у збірній України з важкої атлетики і не збирається зупинятися на досягнутому. Наразі дівчина у сумі бере вагу майже вдвічі більшу, за власну, тренується майже кожний день та підкріплює мрії про великий спорт призовими місцями на змаганнях.
На запитання про те, як така тендітна з виду дівчина почала займатися не зовсім дівочим видом спорту Настя відповідає з посмішкою – так вже склалося. Два роки тому вона з двома подругами прийшли на перше ознайомче тренування у місцевий спортивний комплекс «Епіцентр». З того часу і подруги тренуватися перестали, і новий більший «Епіцентр» відкрився у рідному Городку, але Настя лише набирала форму та збільшувала вантаж. «Спершу мама була занепокоєна моїм захопленням, – каже дівчина, – але все минулося після того, як я почала здобувати перші нагороди. У сім’ї розуміють моє захоплення спортом і всіляко підтримують. Я ціную таке ставлення й воно для мене надзвичайно важливе».
Пишаються спортсменкою і в Городоцькій єврейській громаді, головою якої є соціальний працівник та волонтер ХБФ «Хесед Бешт» Раїса Омельченко. Дівчинка з родиною змалечку відвідувала заходи громади. Її бабуся – Ніна Іванівна Жаріна – знаходилася на піклуванні Фонду «Хесед Бешт» як жертва нацистського режиму. Попри щільний графік тренувань та заняття у школі, Настя не забуває про заходи в общині та зв’язок зі своїм народом. А наприкінці серпня вона відвідає конференцію підліткової організації AJT (Active Jewish Teenagers) у Одесі, на яку потрапляють усі, хто хоче в майбутньому стати лідером чи активістом у своїй громаді.
Згадуючи ранній період занять, Анастасія каже, що все починалося з палиці для вправ, яка зовсім не була важкою. Її змінив гриф, який з часом почав важчати від «блінів». Аби тримати себе у формі й краще пристосовуватися до навантажень, дівчина відвідує тренування частіше, ніж стандартні «понеділок-середа-п’ятниця». Успіх був би неможливий без грамотної тренерської роботи наставників спортсменки – Андрія Мельника та Дмитра Кукоша.
«Найкраще – це чемпіонат України, – каже спортсменка, не приховуючи азарту. – Там інший рівень складності, є багато стимулів для розвитку». Першим таким для неї став чемпіонат України з важкої атлетики у Кам’янці-Подільському, на якому Настя здобула срібло. Наступним став чемпіонат 1-4 липня у Скадовську, з якого дівчина привезла бронзу. Змагатися на державному рівні дуже важко, тому що там усі кращі з кращих. Для того, аби перемогти, потрібно бути ще кращою, а для цього потрібно більше розвитку. Як пояснила юна спортсменка, кожному на змаганнях дається три спроби: перша – те, що атлет може, друга – перевірка сили і третя – спроба особистого рекорду. За два роки дівчина спромоглася на рекорд у 70 кг, але каже, що може набагато більше.
«Хочу йти у великий спорт, – підсумовує свою розповідь Анастасія. – Для олімпіади необхідно виграти спершу чемпіонат України, потім – Європи, а тоді ще потрапити на одну з чотирьох вакансій, які надаються нашій країні. Тож треба тренуватися». І поки олімпіада лишається у планах, дівчина старається, аби здобути Майстра спорту міжнародного рівня. А дивлячись на захват та впертість, з якою вона це робить, особисто у мене навіть немає сумнівів, що їй це вдасться.
Відео – Програма “Городоччина”, випуск від 6.11.2015, Городоцький Районний Телерадіоцентр